Канабис Amnesia МАРИХУАНА конопля Шадринск

Пацаны, вы не представляете, что за день у меня был! Я расскажу вам о своих приключениях, о том, как я купил шишки марихуаны и гулял с прикольными бомжами. Мне удалось собрать всю компашку и найти настоящую закладку, чтобы запустить свои мозги на полную катушку. Дело было так...

Я сидел в своей комнате, думал, как бы разнообразить свою жизнь и попробовать что-то новенькое. Вдруг ко мне зашел мой друг Дима, настоящий наркофанат. Он сказал, что знает, где можно купить отличную дрянь - шишки марихуаны. Конечно же, я сразу заинтересовался и решил отправиться с ним на это приключение. Мы собрали все деньги, что у нас были, и пошли на поиски.

Прошли мы по разным улицам, заглянули в пару мазговых мест, но ничего не нашли. Вскоре нам подсказали, что можно найти шишки у прикольных бомжей, которые обитают в подворотнях. Мы направились туда и сразу обратили на себя внимание одного пацана, по имени Вадим. Он был настоящим хиппи, волосатый и с красными глазами.

Я: "Эй, Вадим, связывай! Хочу купить пару шишек марихуаны."
Вадим: "Ну, братишка, если дать мне баксов 50, я тебе сделаю классную закладку."

Я достал емкость, куда он закинул шишки, и отдал ему деньги. Вадим сказал, что это редкий сорт, который известен своей сильной дымкой. Я был в восторге и не мог дождаться, чтобы вскрыть его и насладиться этим запретным плодом.

Мы с Димой решили сразу проверить нашу покупку, поэтому нашли укромное место и начали гонять по кругу. Я брал на себя роль "душевного внюхивателя" и прокачивал всю компанию. Мы были высоки как самолеты, откуда и название этого сорта - LSD 25. Драйв, который он давал, был просто чумовым!

После того, как мы прокурили все шишки, решили прогуляться по городу и насладиться нашими новыми ощущениями. Нас забросило в нелегкий квартал, где бомжи чувствуют себя как рыбы в воде. Но мы не боялись, у нас была гердосная уверенность и немного хэшиса в кармане.

Мы шли по улице, и нас обогнала группа бомжей. Один из них, по кличке Джонни, предложил нам присоединиться к их вечеринке на одной из заброшенных площадок. Мы, конечно, согласились и сразу поняли, что это будет незабываемый опыт.

Джонни: "Ребята, у вас есть чем поднять настроение? Я только что наткнулся на дрянь!"
Я: "Да, у нас есть хэшис, возьми."

Мы продолжили двигаться группой по улице, бомжи были в восторге от нашего наличия. Мы чувствовали себя как звезды, среди них настоящие кумиры. Мы наливали им по горланке и курили дурь, а они рассказывали нам свои истории. Было интересно и печально одновременно - эти люди имели жесткую судьбу, но казались счастливыми, что ценили каждый момент жизни.

Мы покурили все, что было у нас, и решили отправиться домой. Мы прощались с бомжами, они пожелали нам удачи и сказали, что мы самые крутые наркоманы, с которыми им приходилось общаться. Мы пошли домой в полном оцепенении и довольные до невозможности.

Такая вот история у меня случилась, пацаны. Неплохой день, признаюсь. Но все-таки ХЗ, стоит ли вам повторять мои шаги. Наркотики - это серьезная ерунда, которая может подорвать ваше здоровье и жизнь.

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...